I. Дитинство
Денис був бажаною дитиною, бо батьки хотіли хлопчика. Так і народився в Харкові. Мати на той час працювала вихователь дитячого садка, а батько – працівником поліції. Грошей в дитинстві вистачало, але його іноді балували. Характером був дуже спокійним, але любив шукати собі пригод на одне місце. В садочку дуже любили вихователі та пророкували йому велике майбутнє.У своєму дитинстві ледь не втратив батька який майже не загинув. Ми їхали на автівці та в нас врізався автомобіль, де батько отримав тяжкі поранення. Після цього у мене з'явився страх їздити в авто.
Але вже згодом я переборов свій страх. Так і пройшло моє дитинство.
II. Юнацтво
В першому класі мав надлишкову вагу та комплекси, був дуже закритим у собі. Боявся ходити до школи, бо його ображала одна людина його всі боялися в класі. Але вже за декілька приходів додому зі сльозами він попросив маму відвести його на гурток з боксу. Вага поступово починала спадати, Денис не пропускав тренувань, бо його тренер пообіцяв, що в нього буде майбутнє і в 5 класі буде найсильнішим та найстрункішим серед однокласників. Так і сталось, гарне тіло, прекрасне лице і головне – вміння постояти за себе. Почався період дорослішання, він вже не соромився підходити та знайомитись, а навпаки став центром уваги в класі, дівчата просились аби сісти із ним за парту, а хлопці весь час запрошували до себе пограти у відео ігри. В старших класах Денис серйозно почав займатись боксом та почав показувати перші серйозні результати, став майстром з боксу, виграв безліч змагань, але йому було все мало. Якось бувши на чемпіонаті Європи серед юнаків, він не сказав своєму тренеру про травму руки та вийшов битись на ринг. Денис вистояв рівно два раунди, який став для нього останнім в бійцівській кар’єрі, він – порвав сухожилля, які поставили хрест по боксу. Денис звернувся до Бога "чому це усе саме зі мною". Потім вже як він повернувся додому, після лікарні він вирішив займатися футболом. І йому це вдалося він вступив до клубу "Металіст 1925" де був нападником, і ось одного разу після матчу у Дніпрі він зустрів дівчину мрії. Між ними пройшла іскра любові. Тому він з нею познайомився її звуть Анна і запросив її прогулятись по набережній. Тоді був перший та абсолютно зніяковілий поцілунок, бо Денис боявся робити перший крок. І тут пройшовши неділю він вирішив запропонувати їй зустрічатись, Анна не відмовила. Вона була старшою на рік від нього, та вступила в університет раніше, тому Денис чекав завершення школи, щоб поступити до Харкова і почати жити разом. У 2017 році Денис поступає на юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
III. Студентське життя
Я вступив в юридичний університет. Я свідомо вибрав юридичний університет і ще до вступу я вже знав багато пов'язаного з майбутньою професією. Я думав що зі мною ніхто не буде дружити, розмовляти тому я трохи соромився, але потім все сталося навпаки. Моє студентське життя не проходило без радості, я як студент ми розважалися як могли, відпочивала від навчання і т.д.. Мої батьки передали сестрі правління бізнесом, бо вони поїхали у відпустку. Але сталося так, що покупців в магазині було мало, тому що сестра забула оплачувати зарплату працівникам і замовити продукції, сестра робила усе щоб повернути, але в неї не вийшло. Я почав допомагати їй, пропонувати різні ідеї, знайшли нового постачальника та нових робітників, нам пощастило і ми все зробили як було навіть ще краще. Вже потім прибуток набагато зріс, тому ми зателефонували батькам відкрити мережу магазинів, нащо батьки були згодні. Тому відкрили мережу магазинів. Потім коли я закінчив юридичний я пішов до академії поліції. Де на першому курсі в нас була практика в відділку поліції і я себе дуже добре показав, тому мені запропонували пройти стажування. Так я почав пов'язувати навчання з роботою. Пройшли студентські роки й випустилась зі званням молодший лейтенант. І продовжив працювати в НПУ м.Харків із задоволенням.
IV. Наш час
Працюючи в НПУ м.Харків я був у патрулю, ловив злочинців проводив лекції та
Навчання для молодшого складу. Так пройшло декілька років і я став майором.
Якось раз я пішов патрулювати з напарником. І вже під вечір ми зупинили дуже круту машину, підійшовши до вікна водія, хлопці почули дуже гидкий запах алкоголю. Водій цього авто був дуже грубим та казав, що по одному дзвінку вас буде звільнено, але патруль був не зворушеними, Денис спокійно попросив вийти водія з авто, а коли той відмовився то застосував всю силу, яка в нього була ще змалку і затримав його та відвіз в лікарню на обстеження на наявність алкоголю та наркотичних речовин, де виявилось 1.73 проміле алкоголю, наркотичних речовин не було. Коли потім колеги в нього спитали чому він так відреагував на це, здавалось би звичного порушника. Денис розповів, що коли виїжджаєш в патруль може трапитися така ситуація, ось такий дядько на джипі збиває дівчинку на пішохідному переходу та вона загинула. І з того часу патрульний ніколи не відпускав п’яного водія рухатись далі, бо сьогодні одна дівчина, а завтра може бути твоя сестра або дівчина тому таких людей потрібно саджати обов'язково. Тоді усім своїм прикладом я показав іншим приклад.
Денис був бажаною дитиною, бо батьки хотіли хлопчика. Так і народився в Харкові. Мати на той час працювала вихователь дитячого садка, а батько – працівником поліції. Грошей в дитинстві вистачало, але його іноді балували. Характером був дуже спокійним, але любив шукати собі пригод на одне місце. В садочку дуже любили вихователі та пророкували йому велике майбутнє.У своєму дитинстві ледь не втратив батька який майже не загинув. Ми їхали на автівці та в нас врізався автомобіль, де батько отримав тяжкі поранення. Після цього у мене з'явився страх їздити в авто.
Але вже згодом я переборов свій страх. Так і пройшло моє дитинство.
II. Юнацтво
В першому класі мав надлишкову вагу та комплекси, був дуже закритим у собі. Боявся ходити до школи, бо його ображала одна людина його всі боялися в класі. Але вже за декілька приходів додому зі сльозами він попросив маму відвести його на гурток з боксу. Вага поступово починала спадати, Денис не пропускав тренувань, бо його тренер пообіцяв, що в нього буде майбутнє і в 5 класі буде найсильнішим та найстрункішим серед однокласників. Так і сталось, гарне тіло, прекрасне лице і головне – вміння постояти за себе. Почався період дорослішання, він вже не соромився підходити та знайомитись, а навпаки став центром уваги в класі, дівчата просились аби сісти із ним за парту, а хлопці весь час запрошували до себе пограти у відео ігри. В старших класах Денис серйозно почав займатись боксом та почав показувати перші серйозні результати, став майстром з боксу, виграв безліч змагань, але йому було все мало. Якось бувши на чемпіонаті Європи серед юнаків, він не сказав своєму тренеру про травму руки та вийшов битись на ринг. Денис вистояв рівно два раунди, який став для нього останнім в бійцівській кар’єрі, він – порвав сухожилля, які поставили хрест по боксу. Денис звернувся до Бога "чому це усе саме зі мною". Потім вже як він повернувся додому, після лікарні він вирішив займатися футболом. І йому це вдалося він вступив до клубу "Металіст 1925" де був нападником, і ось одного разу після матчу у Дніпрі він зустрів дівчину мрії. Між ними пройшла іскра любові. Тому він з нею познайомився її звуть Анна і запросив її прогулятись по набережній. Тоді був перший та абсолютно зніяковілий поцілунок, бо Денис боявся робити перший крок. І тут пройшовши неділю він вирішив запропонувати їй зустрічатись, Анна не відмовила. Вона була старшою на рік від нього, та вступила в університет раніше, тому Денис чекав завершення школи, щоб поступити до Харкова і почати жити разом. У 2017 році Денис поступає на юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
III. Студентське життя
Я вступив в юридичний університет. Я свідомо вибрав юридичний університет і ще до вступу я вже знав багато пов'язаного з майбутньою професією. Я думав що зі мною ніхто не буде дружити, розмовляти тому я трохи соромився, але потім все сталося навпаки. Моє студентське життя не проходило без радості, я як студент ми розважалися як могли, відпочивала від навчання і т.д.. Мої батьки передали сестрі правління бізнесом, бо вони поїхали у відпустку. Але сталося так, що покупців в магазині було мало, тому що сестра забула оплачувати зарплату працівникам і замовити продукції, сестра робила усе щоб повернути, але в неї не вийшло. Я почав допомагати їй, пропонувати різні ідеї, знайшли нового постачальника та нових робітників, нам пощастило і ми все зробили як було навіть ще краще. Вже потім прибуток набагато зріс, тому ми зателефонували батькам відкрити мережу магазинів, нащо батьки були згодні. Тому відкрили мережу магазинів. Потім коли я закінчив юридичний я пішов до академії поліції. Де на першому курсі в нас була практика в відділку поліції і я себе дуже добре показав, тому мені запропонували пройти стажування. Так я почав пов'язувати навчання з роботою. Пройшли студентські роки й випустилась зі званням молодший лейтенант. І продовжив працювати в НПУ м.Харків із задоволенням.
IV. Наш час
Працюючи в НПУ м.Харків я був у патрулю, ловив злочинців проводив лекції та
Навчання для молодшого складу. Так пройшло декілька років і я став майором.
Якось раз я пішов патрулювати з напарником. І вже під вечір ми зупинили дуже круту машину, підійшовши до вікна водія, хлопці почули дуже гидкий запах алкоголю. Водій цього авто був дуже грубим та казав, що по одному дзвінку вас буде звільнено, але патруль був не зворушеними, Денис спокійно попросив вийти водія з авто, а коли той відмовився то застосував всю силу, яка в нього була ще змалку і затримав його та відвіз в лікарню на обстеження на наявність алкоголю та наркотичних речовин, де виявилось 1.73 проміле алкоголю, наркотичних речовин не було. Коли потім колеги в нього спитали чому він так відреагував на це, здавалось би звичного порушника. Денис розповів, що коли виїжджаєш в патруль може трапитися така ситуація, ось такий дядько на джипі збиває дівчинку на пішохідному переходу та вона загинула. І з того часу патрульний ніколи не відпускав п’яного водія рухатись далі, бо сьогодні одна дівчина, а завтра може бути твоя сестра або дівчина тому таких людей потрібно саджати обов'язково. Тоді усім своїм прикладом я показав іншим приклад.
