Дитинство
Свіфт Арес Детріхтович народився 13 жовтня 2002 року у містечку, неподалік від кордону між Німеччиною та Нідерландами. Арес ріс у благородній сім'ї, мати та батько друг друга поважали та взагалі не сварились. Батько був великою людиною у Німеччині, тим самим часом як мати, була дуже поважною людиної біля знаті, у Нідерландах. Наша сім'я йшла бік о бік, були при грошах, та ніколи не втрапляли у неприємності. Батьки хотіли також зробити ще сестичку, але ж матері дуже непощастило, та в неї стався викидень. Їй було дуже погано, але батько допоміг їй, та все стало на свої краї. Після цієї неприємної ситуації, батьки вирішили собі щось, але Аресу нічого не казали. І це трапилось вся сім'я наважилась на дуже несподіванний але влучний крок, переїхати до славетної країни, незламної України. Переїхали у 2012 році, в місто яке має назву Дніпро, дуже красивий город, та фантастична атмосфера. Аресу спочатку було дуже тяжко освоїтися в цій країні, але як кажуть, якщо в тебе є бажання та ціль, ти швидко її досягнеш.
Підлітковий вік
Підрісши, Ареса віддали в дуже успішну, на той момент школу, де він відразу знайшов своїх нових друзів. Отримував завжи високі оцінки, часто брав участь у різних змаганнях, коли інші дуже боялись. Арес мав велику репутацію серед своїх однолітків, можна було сказати, він був лідером свого класу. Також, вчителя завжди вибирали Ареса на якісь кружки, та інтелектуальні змагання, тому що бачили в ньому потенціал. Але на превеликий жаль, на змаганнях по легкій атлетиці він отримав дуже страшну травму, яка поставила крест на його подальшій сфері, зв'язану зі спортом. Аресу було дуже погано, але він не пав духом, та навпаки, отримав мотивацію рухатись ще далі. Батьки йому дуже допомогли з цим, підтримали у такий важкий період. Цим саме Арес почав розробляти свою травму, та це допомогло йому викарабкатись із страшної депресії. Арес подумував спробувати себе в якості військового, адже це буде потрібно для його подальшого розвитку. Деякі його друзі підштовхували його на те, щоб він пішов своїм шляхом, Аресу це не дуже подобалось, та він хотів зробити так, як цього би хотіли його батьки, адже він давав клятву батькові та матері, що вони будуть пишатися їм, та він зробить усе для цього щоб його пам'ятали у цьому місті.
Студентство
У 19 років Арес пішов в армію на курс молодого бійця для отримання військового квитка та ліцензії на зброю. Пробув в армії тривалий час, вчив усі іспити, потім здав їх в один день і з першого разу. В армії познайомився із своїми майбутніми друзями. Арес мав у армії хороший статус, оскільки добре і переконливо пояснював і вирішував ситуації та конфлікти між військовослужбовцями. Одного з дощових днів Арес прийшов лист від мами де було написано те що вона погано почувається, як кажуть старість - не радість, але він розумів, що разом їз нею є батько, який буде поруч із нею, та допоможе їй, поки Арес буде зайнятий. Вона написала щоб я робив і займався тим, що мені до душі і став військовим. Після успішного отримання військового квитка Ареса перевели на посаду вищу за його дійсні фізичні та логічні навички, і поставили на випробувальний термін, аби дізнатись чи впорається Арес. Після армії, Арес вирішив спробувати себе спробувати у університеті, задумавшись про дуже престижний університет, задля отримання нових знань та навичок, які в майбутньому йому дуже знадобляться. І по дуже незвичним обставинам, в той самий університет поступає його найкращий друг зі школи, з яким він бік о бік йшов у навчані, тренуваннях та інших видах спорту. Але-ж, проучившись в університеті майже рік, Арес зрозумів що то не його, та він вирішив разом зі своїм найліпшим другом перевестись до іншого університету який мав нахил на військову справу, та мав зв'язки для отримання стажування у будь-якій сфері МВС. Замотивувавшись ще більше, він вирішив не гаяти час, та з перших днів проявляти себе по максимуму, це ж звичайно помітили директор та ректор університету, та дали змогу проявити себе у більш кращій сфері. Отримавши цей шанс, Арес одразу почав втілювати всі свої задуми.
Доросле життя
Після отриманого шансу, йому запропонували найкращу посаду яка підходила під його знання, які він отримав під час навчання, що було дуже зручно для самого Ареса та керівництва,цитуючи їхні слова "тому-що такі співробітники зустрічаються раз на півсторіччя". Тим саме, звання на той час було в нього Старшого офіцера, яке дозволяло йому брати керування взводом, але після деякого часу, він отримав позачергове підвищення, за ідеально виконану роботу, отримавши звання Капітана. І відразу отримав запрошення до підрозділу, яке відповідало за повний захист і територіальну цілісність України. Арес ніс на собі весь тягар, який йому було доручено аби захистити та відбити всі напади агрессора, який без якогось наміру взяв та порушив усі акти та домовленості. Тим самим, Арес активно допомагав та отримував високі нагороди за проявлено бойову повагу, відданість та хоробрість у своїй справі. Так Аресу від самого Президента України прийшла подяка та відзнака у вигляді Державної нагороди, а саме - звання Герой України. Після деякого часу, Арес познайомився із лікарем, яка працювала у Збройних Силах України, звали її Вікторія. Арес розумів, що самотнє життя він не потяне, і одразу ж, проявив ініціативу та зробив усе аби з Вікторією він заручився.
Так у Ареса із Вікторією, після тривалого часу з'явилася донечка, яку назвали іменем матері - Едда. Так у сім'ї Ареса все склалось як він і хотів, любляча жінка, та найгарніша донька. Також Арес приділяє увагу своїм батькам, адже завдяки їм, у нього все вийшло.
Свіфт Арес Детріхтович народився 13 жовтня 2002 року у містечку, неподалік від кордону між Німеччиною та Нідерландами. Арес ріс у благородній сім'ї, мати та батько друг друга поважали та взагалі не сварились. Батько був великою людиною у Німеччині, тим самим часом як мати, була дуже поважною людиної біля знаті, у Нідерландах. Наша сім'я йшла бік о бік, були при грошах, та ніколи не втрапляли у неприємності. Батьки хотіли також зробити ще сестичку, але ж матері дуже непощастило, та в неї стався викидень. Їй було дуже погано, але батько допоміг їй, та все стало на свої краї. Після цієї неприємної ситуації, батьки вирішили собі щось, але Аресу нічого не казали. І це трапилось вся сім'я наважилась на дуже несподіванний але влучний крок, переїхати до славетної країни, незламної України. Переїхали у 2012 році, в місто яке має назву Дніпро, дуже красивий город, та фантастична атмосфера. Аресу спочатку було дуже тяжко освоїтися в цій країні, але як кажуть, якщо в тебе є бажання та ціль, ти швидко її досягнеш.
Підлітковий вік
Підрісши, Ареса віддали в дуже успішну, на той момент школу, де він відразу знайшов своїх нових друзів. Отримував завжи високі оцінки, часто брав участь у різних змаганнях, коли інші дуже боялись. Арес мав велику репутацію серед своїх однолітків, можна було сказати, він був лідером свого класу. Також, вчителя завжди вибирали Ареса на якісь кружки, та інтелектуальні змагання, тому що бачили в ньому потенціал. Але на превеликий жаль, на змаганнях по легкій атлетиці він отримав дуже страшну травму, яка поставила крест на його подальшій сфері, зв'язану зі спортом. Аресу було дуже погано, але він не пав духом, та навпаки, отримав мотивацію рухатись ще далі. Батьки йому дуже допомогли з цим, підтримали у такий важкий період. Цим саме Арес почав розробляти свою травму, та це допомогло йому викарабкатись із страшної депресії. Арес подумував спробувати себе в якості військового, адже це буде потрібно для його подальшого розвитку. Деякі його друзі підштовхували його на те, щоб він пішов своїм шляхом, Аресу це не дуже подобалось, та він хотів зробити так, як цього би хотіли його батьки, адже він давав клятву батькові та матері, що вони будуть пишатися їм, та він зробить усе для цього щоб його пам'ятали у цьому місті.
Студентство
У 19 років Арес пішов в армію на курс молодого бійця для отримання військового квитка та ліцензії на зброю. Пробув в армії тривалий час, вчив усі іспити, потім здав їх в один день і з першого разу. В армії познайомився із своїми майбутніми друзями. Арес мав у армії хороший статус, оскільки добре і переконливо пояснював і вирішував ситуації та конфлікти між військовослужбовцями. Одного з дощових днів Арес прийшов лист від мами де було написано те що вона погано почувається, як кажуть старість - не радість, але він розумів, що разом їз нею є батько, який буде поруч із нею, та допоможе їй, поки Арес буде зайнятий. Вона написала щоб я робив і займався тим, що мені до душі і став військовим. Після успішного отримання військового квитка Ареса перевели на посаду вищу за його дійсні фізичні та логічні навички, і поставили на випробувальний термін, аби дізнатись чи впорається Арес. Після армії, Арес вирішив спробувати себе спробувати у університеті, задумавшись про дуже престижний університет, задля отримання нових знань та навичок, які в майбутньому йому дуже знадобляться. І по дуже незвичним обставинам, в той самий університет поступає його найкращий друг зі школи, з яким він бік о бік йшов у навчані, тренуваннях та інших видах спорту. Але-ж, проучившись в університеті майже рік, Арес зрозумів що то не його, та він вирішив разом зі своїм найліпшим другом перевестись до іншого університету який мав нахил на військову справу, та мав зв'язки для отримання стажування у будь-якій сфері МВС. Замотивувавшись ще більше, він вирішив не гаяти час, та з перших днів проявляти себе по максимуму, це ж звичайно помітили директор та ректор університету, та дали змогу проявити себе у більш кращій сфері. Отримавши цей шанс, Арес одразу почав втілювати всі свої задуми.
Доросле життя
Після отриманого шансу, йому запропонували найкращу посаду яка підходила під його знання, які він отримав під час навчання, що було дуже зручно для самого Ареса та керівництва,цитуючи їхні слова "тому-що такі співробітники зустрічаються раз на півсторіччя". Тим саме, звання на той час було в нього Старшого офіцера, яке дозволяло йому брати керування взводом, але після деякого часу, він отримав позачергове підвищення, за ідеально виконану роботу, отримавши звання Капітана. І відразу отримав запрошення до підрозділу, яке відповідало за повний захист і територіальну цілісність України. Арес ніс на собі весь тягар, який йому було доручено аби захистити та відбити всі напади агрессора, який без якогось наміру взяв та порушив усі акти та домовленості. Тим самим, Арес активно допомагав та отримував високі нагороди за проявлено бойову повагу, відданість та хоробрість у своїй справі. Так Аресу від самого Президента України прийшла подяка та відзнака у вигляді Державної нагороди, а саме - звання Герой України. Після деякого часу, Арес познайомився із лікарем, яка працювала у Збройних Силах України, звали її Вікторія. Арес розумів, що самотнє життя він не потяне, і одразу ж, проявив ініціативу та зробив усе аби з Вікторією він заручився.
Так у Ареса із Вікторією, після тривалого часу з'явилася донечка, яку назвали іменем матері - Едда. Так у сім'ї Ареса все склалось як він і хотів, любляча жінка, та найгарніша донька. Також Арес приділяє увагу своїм батькам, адже завдяки їм, у нього все вийшло.
