Вітаю шановні! Мене звати Вузі Блейд, мені 24 роки і я є громадянином України. Хоч народився я у Китаї, потім переїхав до Америки, в якийсь момент свого життя я вирішив подорожувати, та вітрами мене занесло до величної та гідної України. Тут я залишився жити, знайшов своє кохання, працював та всім сердцем прикипів до цієї свободи та цього народу який є незламним та нездоланним. За своє життя у цій країні я наполегливо віддавав всього себе, пройшов віськову підготовку, чесно платив податки та допомогав потребуючім, проте, нажаль, настав момент коли я сам вимушений благати про допомогу у держави та її народу.
Працюючі на виробництві металу я знав, що є ризики для здоров'я проте завжи думав що це обійде мене стороною. Нажаль, доля вирішила інакше. Одного разу через несправність приладів мене притиснуло бабіною листів металу, дякуючі богу мене змогли дістати з-під неї та я потрабив у лікарню Києва, де лікарі незважаючі на жахливу ситуацію боролися за моє життя протягом місяця. Мене врятували, моєму життю тепер нічого не загрожує, але завжи є але. Ситуація яка сталась нанесла моєму фізичному стану невиправну шкоду, тепер я ні на що не здатний фізично, не можу пряцювати та забезпечити ні себе ні свою кохану.
Це моє фото після реабілітації. Я вимушений використовувати електричне крісло-каталку для пересування. Одягатись та обслуговувати себе мені допомогають мої друзі та моя дівчина. Вони також допомагають фінансово, за що я їм дуже вдячний. Проте, я не можу бути їх вічним тягарем, і поміркував, все ж таки вирішився благати про фінансову допомогу у держави у розмірі 5 мільйонів гривень.
Пане президент, прошу вас, допоможіть мені та моїм близьким. Не покидайте свого громадянина на жалюгідне існування!
Працюючі на виробництві металу я знав, що є ризики для здоров'я проте завжи думав що це обійде мене стороною. Нажаль, доля вирішила інакше. Одного разу через несправність приладів мене притиснуло бабіною листів металу, дякуючі богу мене змогли дістати з-під неї та я потрабив у лікарню Києва, де лікарі незважаючі на жахливу ситуацію боролися за моє життя протягом місяця. Мене врятували, моєму життю тепер нічого не загрожує, але завжи є але. Ситуація яка сталась нанесла моєму фізичному стану невиправну шкоду, тепер я ні на що не здатний фізично, не можу пряцювати та забезпечити ні себе ні свою кохану.
Це моє фото після реабілітації. Я вимушений використовувати електричне крісло-каталку для пересування. Одягатись та обслуговувати себе мені допомогають мої друзі та моя дівчина. Вони також допомагають фінансово, за що я їм дуже вдячний. Проте, я не можу бути їх вічним тягарем, і поміркував, все ж таки вирішився благати про фінансову допомогу у держави у розмірі 5 мільйонів гривень.
Пане президент, прошу вас, допоможіть мені та моїм близьким. Не покидайте свого громадянина на жалюгідне існування!
